Тут
у 1864 р. відкрили поліційне фотоательє, а також працювали писарями Марко
Кропивницький та Іван Карпенко-Карий
Якого року в Єлисаветграді
з’явилося перше фотоательє і хто був його власником — поки що не встановлено.
1900 року було створено «Товариство єлисаветградських фотографів». 1913-го в
місті існувало вже 13 фотоательє. Працювали такі підприємства й в інших
населених пунктах краю. Так, у Новогеоргієвську фотозаклади тримали Зельман
Климовський та Мойша Смілянський, у Бобринці — Сендер Рождественський.
У кожному з радянських
підручників криміналістики йдеться про те, що 1864 року в Бобринці (у провулку
Порика) на кошти, зібрані за підпискою, відкрили перше в Російській імперії
поліційне фотоательє.
Його мета, як писала газета «Одесский вестник», — «приложение
фотографии ко всем важным случаям судебно-полицейских дел». Лише 1867 року
спеціальне фотоательє відкрили при друкарні поліції в Москві. Щоправда,
нещодавно росіяни, вочевидь, не бажаючи визнавати, що вони не перші у цій
справі, заявили, що 1862 року при поліції в Санкт-Петербурзі почало діяльність
фотографічне бюро «для снятия портретов с обвиняемых с целью установления их
личности».
Чому поліційне фотоательє було
створено в Бобринці, а не в Єлисаветграді? Річ у тім, що з 1834-го до 1865 року
Бобринець був повітовим містом, який на час існування військових поселень
заснували з Єлисаветградського та Ольвіопольського повітів. Єлисаветград у ті
роки був військовим містом, центром Херсонських військових поселень. Після їх
скасування з 1865 року повітове управління було знову переведено в
Єлисаветград, Бобринець же став заштатним містом Єлисаветградського повіту.
«Поліція, суд і тюрма на той час
перебували у двоповерховому будинку в провулку Порика, нині в ньому районна
поліклініка, — розповідає директор Бобринецького районного краєзнавчого музею
ім. М. Смоленчука Раїса Кучугура. — Точна дата спорудження будинку невідома —
ймовірно, це було у ХVІІІ столітті, цікавий архітектурний стиль —
магометанський».
Напевно, кабінет, у якому
працював поліційний фотограф, містився на другому поверсі. На цьому ж поверсі
працювали писарями Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий.
На вимогу батька, котрий бажав
зробити із сина судового чиновника, 1861 року Кропивницький вперше вступив на
службу в Бобринецький повітовий суд. Гнітюча канцелярська атмосфера і робота
чиновника не могли задовольнити вразливу душу й допитливий розум Марка, тож
через кілька місяців він подав у відставку.
Улітку 1862-го Кропивницький
приїхав із Києва на канікули до свого батька, котрий управляв слободою
Живанівкою (у 18 верстах від Бобринця). Із Живанівки їздив у Бобринець, де
мешкали мати й бабуся, мамина мати. Часто ходив на річку Сугаклею, за чотири
версти від Бобринця.
Як писав у своїх автобіографічних
спогадах Марко Лукич, під час рибалки на Сугаклеї він познайомився з Іваном
Тобілевичем, який на той час служив у земському суді. Ось що той розповів про
свою роботу новому знайомому: «Поки що переписую бумаги. У мене гарний почерк.
Та, мабуть, скоро поїду до дядька Степана, він кличе мене до себе. Там і
жалування більше, бо тут я получаю чотири карбованці на місяць, а там дядько
дасть п’ять або шість... Тут писарів сила, через те й тіснота й духота...
Влітку хоч вікна відчиняють, а коли зима, натоплять сторожі кураєм, то від
смраду й чаду аж млосно робиться... Вікна в суді здебільшого виходять на
арештантське подвір’я (земський суд повітовий, дворянська опіка і поліція
містилися на другім поверсі, а внизу була тюрма), то влітку як повідчиняють —
трохи легше дихається; тільки що сварки і лайки арештантів та дзенькіт кайданів
заважають роботі...»
Іван Карпович став чиновником
повітового суду. Потім служив секретарем міської поліції Херсона,
Єлисаветграда, де батько купив братам будинок по вулиці Биковій за 2000
карбованців.
Карпенка-Карого називали «дивним
поліцейським»: він не матюкався «по-московськи» і
У лютому 1864-го Марко
Кропивницький влаштувався у Бобринці до повітового суду столоначальником. Через
рік повіт перевели з Бобринця в Єлисаветград, куди, як згадував Кропивницький,
«мусили перекочувати й усі судовики, опріч тих, що служили у ратуші. В
Єлисаветграді я поселився на квартирі у Тобілевичів і з півроку спав з Іваном Карповичем
на однім ліжку». Потім Марко Лукич «получив місце письмоводителя Сиротського
суду в Єлисаветграді. Іван Карпович знов перевівся в Єлисаветград в поліцію...»
З невідомих причин Кропивницький знову повертається в Бобринець і займає посаду
секретаря міської ратуші. Пішки ходив до міста для участі у спектаклях. За
відсутність без офіційного дозволу начальства Марка Лукича звільнили з посади.
Проте через кілька місяців, на вимогу жителів Бобринця, поновили на
попередньому місці роботи. Тож 1866-го Кропивницький «прийняв должность
секретаря бобринецької ратуші, котру скоро після того перелицьовано в Думу».
Сьогодні в Бобринецькому районі
перебуває на обліку 44 пам’ятки історії. Чотири з них пов’язані з життям Марка
Кропивницького та Івана Тобілевича. Це будинок (вул. Жовтня, 70), в якому вони
розпочинали свою театральну діяльність; будинок колишньої ратуші (вул. Леніна,
47), в якому працювали; будинок колишнього повітового училища (вул. Леніна, 6),
в якому навчалися, а також пам’ятник Кропивницькому у сквері по вулиці Леніна.
Будинку на провулку Порика, в якому також працювали Марко Лукич та Іван
Карпович і де містилося перше в Російській імперії поліційне фотоательє, в
цьому переліку немає.
Володимир ПОЛІЩУК, Кіровоградська
обл.
Цікавий краєзнавчий матеріал
ВідповістиВидалити